За що і чому саме ми?
За що і чому саме ми?За що і чому саме ми?
Щорічно в нашій країні відзначається головне свято - День Незалежності України. Дата його незмінна - 24 серпня. За день до цього, 23 серпня, українці зустрічають День Державного Прапора України.
У минулому, 2021 - му році, наша країна відзначала ювілей своєї незалежності - 30 років. Цього року ми відзначаємо 31 рік з того моменту, як Україна зняла з себе кайдани залежності від Союзу і стала вільною державою.
І вчора, і сьогодні, і завжди буде для нас неоціненною незалежність України. Щодня ми продовжуємо боротьбу за свободу своєї держави та щасливе життя нащадків.
Незважаючи на війну, Україна відзначить свято цього року, адже це важлива історична дата. Саме незалежності намагається позбавити нас Росія, тому пам'ятати про це свято так важливо.
В нашій країні стільки лиха, стільки горя. І в душі лише одне запитання: «За що?». Тому, що на землі накопичилося дуже багато зла , і хтось має його зупинити. Але чому саме ми?
Мають бути особливі люди і особливий народ. Виходить нам під силу? А хіба можливо сумніватися? Хіба зможе хтось зламати цих людей?
Вони хотіли роз’єднати Україну, але вона згуртувалася, як ніколи. Вони хотіли стерти її з лиця землі, щоб про цю країну забули, але зараз про неї говорить увесь світ. Вони хотіли забруднити кров’ю її мирний прапор, але Україні вдалося всю планету розфарбувати у кольори пшениці та неба.
Стільки будинків зруйновано… Стільки доль скалічено… Гинуть невинні люди, вмирають діти…Зникають цілі міста…
Міста, як втім і люди, мають свою місію. Так це боляче, але іноді по-іншому не виходить. А люди загинули не просто так… Тепер своїми білими крилами ангельськими вони закривають небо над Україною. Навіть на небесах вони не залишають свою країну… своє місто… своїх близьких.
Ми обов’язково переможемо, ми вистоємо, ми впораємося, не здамося. А хіба може бути інакше з такими людьми, як українці? На них їдуть танки, а вони виходять назустріч з голими руками. Навколо виють сирени, а вони лише голосніше читають дітям казки. Всю ніч, до ранку, накинувши тканину, щоб затемнити світло ламп, ліплять вареники та печуть пиріжки, щоб уранці передати гарячу їжу своїм захисникам.
Втікаючи під кулями з рідної оселі, вони тягнуть на собі не валізу з речами, а перенесення з кішкою або собакою. Після обстрілів вимітають з вулиць уламки шибок і починають висаджувати на клумбах квіти. Попри все, закохуються, одружуються та народжують дітей- нехай навіть у підвалах та на станціях метро. І навіть коли в них стріляють, вони знаходять у собі сили і дедалі голосніше співають свій гімн… непереможний, незламний, неймовірний народ… вони здивували своєю силою весь світ і ми горді за те, що є частиною такого народу.
Тримаймося за руки, будьмо всі разом. Разом ми сила!
Ми обов’язково переможемо!
Голованівський районний сектор №2
філії Державної установи
«Центр пробації» в Кіровоградській області
